19 червня 2015 року.
Вперше у ХХІ столітті ціни на проїзд у Дніпродзержинську знижено з 5 до 3.50 гривень.
Чому вказано, що саме у ХХІ столітті?
Якщо хтось забув чи не знав — можу нагадати.
Наприкінці 90-х на Лівий берег одночасно ходили автобуси (у більшості ЛАЗи) та маршрутки (у більшості Mercedes-Benz T1 207D).
Вартість проїзду автобусом була 30 копійок, а на маршрутці — 80 копійок.
Маршрутки не мали великого попиту.
Як видно вище — різниця у вартості проїзду автобусом становила 2,6 рази, а це були 90-ті роки, часи небагаті. Задля економії багато хто тоді користувався лівобережною електричкою, яка від готелю "Зоря" до платформи 52км. на Лівому березі йшла 1 годину, а лише до кінотеатру "Мир" потрібно було ще 1 кілометр іти пішки.
Ще з радянських часів пасажири звикли їздити на Лівий берег довго — через греблю Дніпродзержинської ГЕС. Часто їздити доводилося в набитих Ікарусах.
Після відкриття мосту у грудні 1994 року швидкість проїзду з берега на берег настільки збільшилася, що навіть на автобусі це здавалося вже не таким довгим заняттям. З ДМК до "Миру" цілком реально, хоч і не завжди, можна було доїхати за 15 хвилин. Асфальт на мосту був ще новим, навіть легкових автомобілів було мало і ніщо не заважало водіям автобусів їхати максимально швидко. За відчуттями того часу (може це було й не так), навіть зупинки на мосту були майже безлюдними і там не доводилося зупинятися.
В таких умовах власниками маршруток було зроблено геніальний з погляду довгострокової стратегії хід. Вартість проїзду різко знижено з 80 до 50 копійок.
То були часи дешевих енергоносіїв і літр дизельного палива коштував 50 копійок. Мікроавтобуси відразу стали конкурентоспроможним транспортом і за кілька років боротьби витіснили з маршрутів великі автобуси.
ЛАЗи протрималися до початку двохтисячних років, а потім економічна ситуація в країні та в Дніпродзержинську почала стрімко покращуватись. Перші Мерседеси - "пиріжки", були досить убогі з погляду комфорту. Всього 12 місць для сидіння, але салон настільки малий, що коліна часто упиралися в спинку спереду, стеля низька і тільки зневірившись поїхати пасажири лізли в салон де найвищим їхати стоячи було неможливо в принципі, доводилося або перегинатися в попереку або сидіти навпочіпки. Досить швидко такий транспорт замінили знамениті Спрінтери. Ціна проїзду, хоч і підвищилася на той час, здавалася цілком прийнятною, зручне сидіння, висока швидкість. Великі автобуси вже не мали жодних шансів.
Хто б міг подумати тоді, що історія зробить оберт і коло замкнеться.
Проблеми у власників маршрутних мікроавтобусів почалися не вчора, а ще з того моменту, як паливо перестало бути дешевим. Низька вартість перевезення, швидкість, комфорт. Одним із цих трьох параметрів практично завжди доводиться жертвувати, а в містах зі складною транспортною обстановкою — найчастіше і двома відразу.
Підвищення вартості проїзду збіглося з появою на 4-му маршруті автобусів середньої місткості "Еталон". Але ціни відіграли назад.
"Еталони" з такою ціною залишаться цілком рентабельними. Вони ж або близькі за класом автобуси їздять і на маршрутах 17 і 30. Мікроавтобуси на лівобережному напрямку поки що залишаються обслуговувати маршрути 18, 20 і 29.
Прогноз: із ціною за проїзд 3,50 гривні мікроавтобуси можуть довго не протриматися.
Особливо якщо ДАІ закрутить гайки та не дасть возити в них пасажирів стоячи.
